Історія закладу

БІЛЯ ВИТОКІВ ІСТОРІЇ

Історія нашої школи – це історія учасників історичної епопеї, яка триває від першої російської революції 1905 року до наших днів. Засноване в 1870 році місто залізничників швидко зростало. Було вже замало двокласної школи, тому виникла потреба у відкритті загальноосвітньої. В 1906 році в приміщенні старої пошти була відкрита чоловіча гімназія, яка проіснувала всього один рік.

В 1909 році на території так званого «Кавказу» побудували просторе типове шкільне приміщення, туди перейшла чоловіча гімназія – найвизначніший навчальний заклад у нашому місті до революції 1917 року. Будівництвом керував інженер Дементьєв, начальник жмеринської дистанції шляху. Площа, на якій будувалась школа, була власністю графа Гейдена, поміщика, що володів 9620 десятинами землі. Цеглини на будівництво школи поміщик-ліберал Гейден постачав з власних цегельних заводів.

Населенню міста школа була вкрай необхідна, тому що в місті було вище початкове училище. Заняття розпочалося з осені 1909 року. В 1909-1910 навчальному році в гімназії було 5 класів, не рахуючи підготовчого, в 1912-1913 році – 8 класів. Перший випуск чоловічої гімназії був у 1913 році, а другий – у 1914 році. Ці випускники були малочисельні. Перші випуски – це, в основному, діти службовців, торговців, ремісників, міщан. Велике околишнє панство та визначні урядовці гребували гімназією. Вони відселяли своїх дітей до київських чи одеських привілейованих шкіл, старше офіцерство – до кадетських корпусів. Першим директором гімназії був Конахевич, інспектором – Богуславський, а шкільним наглядачем – Петропович. Реакція після придушення революції 1905 року негативно вплинула на діяльність шкіл. Міністрами освіти були Шварц (1908-1909 рр.) та Кассо. В цей період багато передових учителів за свої революційні переконання були ув’язненні і звільнені з роботи. Інспектор Богуславський був запеклим революціонером, монархістом. Його переконання цілком відповідали вимогам міністерства освіти Кассо. Своїм найпершим обов’язком інспектор Богуславський вважав необхідним добитися відміни тих «вольностей», яких досягли гімназисти в період революційного піднесення. В основу морального виховання була покладена релігія. Відвідування церкви, під яку був відведений світлий зал на другому поверсі, вважалося обов’язковим двічі на тиждень, в суботу та неділю. Крім цього її відвідували в усі релігійні свята табельні дні. Присутність гімназистів в церкві реєструвалася. В разі відсутності гімназист ніс покарання: залишали без обіду, викликали батьків, тощо. Перед Великоднем – обов’язкове сповідання. Ось тоді церкву відвідували щоденно протягом тижня, а якщо хто уникав сповіді, то його не допускали до занять. Звичайно тут вівся облік. Церкву в чоловічій гімназії відвідували й гімназистки. Вони стояли рядами з правого боку. Директори гімназій жіночої та чоловічої стояли позаду між рядами. Контроль був пильний і суворий. За незначне порушення знижувались оцінки з поведінки до трійки, а це ставило під загрозу перебування в гімназії. Про культурний відпочинок та розваги молоді ніхто не дбав. Молодіжні вечори у гімназії не влаштовували. Театр могли відвідувати лише з дозволу директора і тільки з батьками. Що до стану викладання навчальних дисциплін, то панував дух педантизму та рутини. Знання, що їх отримували в гімназії, були схоластичні, відірвані від життя. Проте передові учителі при нових вимогах прагнули дати своїм вихованцям повноцінні знання. В гімназії були добре обладнанні кабінети. Нажаль, за час війни та тимчасової іноземної інтервенції, коли шкільне приміщення використовувалось для військових потреб все шкільне майно було дощенту знищено. На належному рівні в гімназії було поставлено викладання мов. Тут вивчалися російська, німецька, французька та латинська мови. Латину викладав учитель Степанов, фізику – батько письменника Юрія Смолича, французьку – Катерина Миколаївна Ніколаєва. 50 років свого змістовного життя вона віддала школі. Завжди врівноважена, стримана і вимоглива Катерина Миколаївна була взірцем людини, для якої основним життєвим принципом було виконання свого обов’язку. Вся її п’ятдесятирічна діяльність пройшла в одній школі. Три покоління жмеринчан з вдячністю згадують Катерину Миколаївну. Назавжди запам’ятався погляд її очей, уважний, лагідний і злегка насмішкуватий. Проте навчання мало цікавило гімназистів, адже йшла імперіалістична війна. Напружене життя країни, листи батьків, що проливали кров на фронтах імперіалістичної війни, невпинний рух поїздів, які вдень і вночі мчали залізницею, звуки маршів, викрики «Ура!», зустрічі і проводи – все це збуджувало гімназистів. Норми гімназичної поведінки не були розраховані на втручання історичних подій.

Перша світова війна затяглася. Вона стає відчутною щоденно й на кожному кроці у всьому своєму суворому, жорстокому гнітючому вигляді.

Гімназисти-дружинники, хитаючи від перевтоми, обслуговують санітарні поїзди, носять без кінця носилки з обезкровленими, покаліченими тілами. Спілкування з солдатами розкривало сутність імперіалістичної війни, викликало ненависть до самодержавства.

Серед гімназистів панує напруження, очікування, розмови і суперечки, повне нехтування встановленими порядками.

Лютневу революцію 1917 року гімназисти зустріли з великим піднесенням. Війна тривала, на фронтах вирішувалася доля не царя, а країни.

Звістка про події в Петрограді у жовтні 1917 року швидко дійшла до Жмеринки. Деякі вихованці гімназії, взявши в руки зброю, стали на захист рідної землі, вони назавжди залишили стіни гімназії, розлучаючись із нею, як із своєю юністю. Перше покоління вступило на шлях самостійного життя, стало на важкий шлях боротьби за волю, незалежність, за щасливу долю майбутніх поколінь.

Після повалення царизму, школа набуває масового характеру, вона відкриває свої двері для трудящих. Гімназію, що була привілейованим учбовим закладом, скасовано.